Трикутник Карпмана


Стосунки між людьми — це наче якась гра. Часто ми обираємо певні ролі у житті несвідомо, керуючись власними емоціями. Видатний американський психотерапевт Стівен Карпман запропонував цікаву модель взаємодії між людьми, яку прийнято називати «трикутником Карпмана» чи «драматичним трикутником».
Карпман був учнем відомого психолога і психіатра, автора транзакційного аналізу Еріка Берна. У розумінні Берна, у нашого «Я» є три іпостасі: Батько, Дитина, Дорослий. Батько формується під впливом авторитетних людей з нашого оточення, Дитина відповідає нашим емоціям і творчості, Дорослий прагне досліджувати і аналізувати світ. Варто зазначити, що не слід плутати ці три стани «Я» з моделю Зігмунда Фройда людської психіки. На думку Берна, людина, вступаючи у контакт з навколишнім середовищем, перебуває в одному з цих трьох станів.
Стівен Карпман, беручи до уваги вчення Берна, розробив психологічну модель взаємодії людини з іншими людьми — драматичний трикутник. У цьому трикутнику є три ролі: Переслідувач, Жертва, Рятівник. Багато хто з нас вибирають ці ролі несвідомо, під впливом емоцій, не підозрюючи, що грають по визначеному одному й тому ж сценарію. Переслідувач у драматичному трикутнику відіграє активну  роль переслідувача, тирана, агресора, ним керує справедливе з його точки зору обурення, його впевненість у правоті, прагнення досягти перемоги. Жертва відчуває паніку, страх, незахищеність, образу. Рятівником керує жалість, співчуття, обов'язок, відповідальність.
Трикутник Карпмана сильно пов'язаний з емоційною сферою. Людина вибирає роль у трикутнику відповідно до емоційного стану, відповідно до психологічних схильностей до тієї чи іншої ролі. Наприклад людина з темпераментом холерика психологічно тяіжіє до ролі Переслідувача. У драматичному трикутнику не буває спокою. У ньому ролі час від часу змінються. Зміна ролей супроводжується інтинсивною зміною емоцій. Часто Рятівник перетворюється на Жертву, Жертва — на Переслідувача, Переслідувач — на Рятівника і т. п., буває коли один драматичний трикутник породжує інші трикутники. Тривалість ролі може тривати від кількох секунд до років. Для того, щоб було краще зрозуміло про цю модель людських стосунків, приведу такий приклад: чоловік (Переслідувач) агресивно накричав на дружину (Жертву), а та подзвонила своїй мамі (Рятівнику), і все розповіла. Мама забрала донюку до свого дому, перед цим накричавши на зятя (тепер вона виступає у ролі Переслідувача). Через деякий час чоловік приходить до дому жінки і матері, кладе на стіл подарки, бутилку вина, горілки, шампанського. Чоловік і жінка миряться, а ще через деякий час жінка (вже Переслідувач) каже мамі (вже Жертві): «Чого ви лізли у наші справи?». Такий трикутник може породжувати й інші трикутники, якщо у «гру» вступить, наприклад, мама, батько чоловіка, інші рідні, знайомі.
 У драматичному трикутнику бувають задіяні не лише три учасники, але й великі групи людей. Відомо, що у демократичному суспільстві існує влада, опозиція і народ. Вибори в Україні президента у 2004 р. — яскравий приклад формування драматичного трикутника, бо ці вибори були пов'язані сильно з емоційною сферою. Після другого туру виборів відбувся великий емоційний вибух. Команда Ющенка, зігравши на емоціях людей, займає роль Жертви, просить народ (Рятівника) вирішити ситуацію, бо влада (Переслідувач) не тільки розправиться з  опозицією, але й з народом. У 2010 р. вже на виборах президента опозиція (команда Януковича) прагне подати «помаранчеву» владу у ролі Переслідувача, а народ подає у ролі Жертви, Януковича — у ролі Рятівника. Це спрацьовує.  На цих виборах 2012 року люди за роки незалежності стали більш прагматичніші, реалістичніші, байдужі до політиків. Опозиція і влада сприймаються у ролі Переслідувача. Нема емоцій — немає змін. Опозиції потрібно якимось чином відновлювати довіру людей, створювати хоч якусь видимість боротьби. Головне — емоції.  
    

12 коментарів

Олег Герман
Справді цікава модель… Ви упімнули такі типи особистостей, як «дитина», «дорослий» і «батько»… За своєю сутністю вони трохи відрізняються від «жертви», «переслідувача» і «рятівника». На Вашу думку, можна було б якось їх ототожнити і створити таку собі збірну модель, яка б чіткіше описувала їх взаємовідносини?
Адам Чесноков
Між моделлю Берна і моделю Карпмана є щось спільне, але є і відмінності. Ось, так розумію, наприклад, коли наш стан «Я» — Дорослий, то ми можемо досліджувати й аналізувати світ, але не вступати в якісь насичені емоціями трикутники.
Цікаво розглянути Перемогу «Свободи» на виборах. Дивіться, що влада (Переслідувач) нищила все українське (Жертву), а патріотичне населення шукало Рятівника. З фізики відомо, що якщо одна сила діє, то інша їй протидіє.
Олег Герман
Таких аналогій можна привести багато… Мені цікаве Ваше бачення можливості об"єднання цих моделей…
P.S. А «рятівник» в результаті стає «переслідувачем»…
Адам Чесноков
Це питання краще було б задати людям, які є спеціалістами у психології… Я не маю великих знань у цій сфері.
Візьмемо такий стан «Я», як Батько, цей стан пов'язаний з вихованям батьків, іншими авторитетними людьми, які мають вплив на нас. Може під цей стан «Я» підходити емоційний стан Рятівника, а може й підходити емоційний стан й Переслідувача.
Олег Герман
Розумієте, пане Чесноков, психологія — наука ше менш точна, ніж філософія… Всі теорії різних там Фройдів — швидше є історією становлення психології, як науки, бо все рівно доводиться шукати індивідуальний підхід, не інакше. Я особисто знайомий з людиною, що прочитала тих психологічних книжок більше, ніж я загалом, та її «знання» настільки відірвані від реальності, що іноді стає смішно (доречі ця людина працює психологом)… Дані моделі є прикладом ілюстрації поведінки в конкретній ситуації. Ніколи не бійтеся експериментувати і висувати досі не виказані ніким припущення, бо, можливо, саме Ваша теорія виявиться найправильнішою. А створити найбільш точну модель і є основним завданням не тільки для психології, а й взагалі всіх наук.
Сергій Янушевський
а ось мені не зовсім зрозумілий, такий момент, коли говориться, що несвідомо це під впливом емоцій, а виходить що свідомо, це не під впливом?, я думаю, що і свідоме прийняття рішень пов'язане з емоційною сферою…
Олег Герман
«Свідоме» і «несвідоме» — поняття різного рівня. Так, несвідоме має інстинктивну природу тому емоційний вплив на нього більш значущий, оскільки емоції є сильним провокуючим фактором. Щодо свідомого, то емоційний стан також впливає на нього, але крім цього вступають в дію ще й вольові процеси. А тут вже все буде залежати від індивідуальних якостей людини, а саме її емоційно-вольової сфери. Знову ж таки той самий індивідуальний підхід, тому сказати щось однозначно у даному випадку не можна.
Сергій Янушевський
так, причому це важко сказати про політичний аспект цілого соціуму, де прийняття рішень повинно більше залежати від свідомого…
Олег Герман
Густав Юнг виділив окремий вид несвідомого, яке охрестив «колективним несвідомим». У його розумінні це такий собі еволюційний, генетично детермінований досвід. Якщо вдаватися в деталі, то це колективне несвідоме набагато сильніше від індивідуального і на нього чималий вплив справляє відчуття співучасті. Ви помічали, наприклад, що проблема переживається набагато легше, якщо у когось із Ваших знайомих точно така ж? Або банальніше: улюблену музику приємніше слухати в колі любителів цієї ж музики, ніж наодинці. Мабуть, ця теорія справді має право на існування і навіть у політичному аспекті…
Олег Герман
… хоча особистісні характеристики знову ж таки слід враховувати…
Andrey Bondarenko
А мені чомусь одразу згадалася «Стіна» Пінк Флойд, там де трикутник вчитель — діти — дружина вчителя :)
Олег Тудан
Вы имеете ввиду, скорее всего, «треугольник Уотерса-Гилмора»?
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте